ОБ ОРУЖИИ РЕВОЛЮЦИИ

жидов-президентов")
Мне больше нравится характеристика "Якщо зберуться три українці один із них буде зрадник".

А вам к размышлению описание новоявленной ВКП(б) (Первый) из той же статьи:

Всесоюзна комуністична партія більшовиків. (ВКПБ)

Ще під час «горбачовської» перебудови виникла більшовицька платформа в КПРС на чолі з Ніною Андреєвою. Опублікувавши свої «неподаровані принципи», Н. Андреєва отримала масу прихильників не лише серед ностальгістсько-консервативної маси комуністів, а й серед апарату КПРС. Однак з часом (розвал СРСР, заборона КПРС) група Н. Андреєвої набула статусу єдиної вірної комуністичної організації в СРСР, а потім і в СНД. Так виникла відома Всесоюзна Комуністична Партія Більшовиків.

8 листопада 1991 року в Ленінграді (тепер Санкт-Петербург) відбувся установчий з’їзд ВКПБ. В його роботі взяли участь 234 делегати, в т. ч. 178 - з правом вирішального голосу. На з’їзді були представлені Російська Федерація, Україна, Бєларусь, Молдова, Казахстан, а також країни Закавказзя, Середньої Азії та Прибалтики. Після невеликої дискусії з приводу назви партії (пропонувалося біля десятка назв) обрали ВКПБ.

Ніна Андреєва засудила політику Горбачова та діяльність керівників держав, що брали участь в зустрічі у Біловезькій Пущі.

В програмі ВКПБ зазначалося, що в умовах загострення соціальних протиріч необхідно відновити Радянську державу, що виконувала б функції диктатури пролетаріату “як органу влади робітничого классу». Тобто, відновити СРСР сталінського типу.

ВКПБ виникла не на порожньому місці. Їй передувала організація Всесоюзного товариства «Єдність - за ленінізм та комуністичні ідеали», що організувалося в Москві ще в 1989 році. «Єдність» мала досить широкий вплив серед членів Спілки ветеранів, особливо низових осередків. До того ж, «Єдність» спромоглася утворити осередки у всіх регіонах колишнього Радянського Союзу: від Чукотки до Калінінграда. Поступово до ВКПБ та «Єдності» перейшли більш радикальні члени інших компартій. Так, у ВКПБ в Україні йшли радикали з СПУ, КПУ, пізніше і з СКУ.

Ніна Андреєва стверджувала, що в лоні КПРС утворився штаб контрреволюції. Тому відроджувати партію, яка вражена опортунізмом вже з ХХ з’їзду, розвалену в роки хрущовсько-брєжнєвського застою, зраджену згори до низу партократами, не варто. ВКПБ, що виникла з КПРС, оголосила про своє правонаступництво «РСДРП, РКП(б), ВКП(б) та ленінського курсу в КПРС» та про необхідність продовжувати революційну традицію більшовизму на ідейній базі марксизму-ленінізму.

Однак уже в найближчий час у ВКПБ відбулися декілька розколів. Українська філія на чолі з Е. Ояпервом та Т. Болієвою відкололася від ВКПБ Ніни Андреєвої й утворила окрему Партію Комуністів (більшовиків) України (ПК(б)У), яка на сьогодні є зареєстрованою. Свого часу Ніна Андреєва вивела Т.Болієву з ВКПБ за непослідовну політику, оскільки реєстрація в Україні ПК(б)У є фактичним визнанням незалежності.

Окрім цього, в самій ВКПБ відбувся черговий розкол: частина «ультра» на чолі з А. Лапіним оголосила Н. Андреєву ревізіоністкою і, провівши надзвичайний з’їзд, утворила паралельну ВКПБ-2. Лапіна підтримали багато регіональних організацій та значне число членів ВМГБ (Всесоюзна молода гвардія більшовиків). Наприклад, на підтримку Лапіна виступила голова Київської ВКПБ Г. П. Савченко, яка брала активну участь у проведенні надзвичайного з’їзду ВКПБ влітку 1995 року. Київська організація більшовиків є однією з найактивніших в Україні. На власні кошти членів організації видається (ксероксним методом) газета-листівка «За СССР’. Київська ВКПБ небезпідставно вважається найактивнішою групою серед столичних лівих. «Більшовики» не пропустили жодної акції комуністичних сил. Для багатьох націонал-демократів Г. Савченко стала символом комуністичної загрози. Плакат Київської ВКПБ з портретом Й. Сталіна є неодмінним атрибутом усіх пікетів, мітингів, демонстрацій. Як легалізована структура при ВКПБ Києва діє об’єднання «Народний Рух «За СРСР’. У Лапінській ВКПБ-2 Г. Савченко призначена координатором осередків ВКПБ в Україні.

З початком 1992 року створився фактичний блок лівих Луганщини, до якого увійшли СПУ, ВКПБ - «Єдність» та Спілка ветеранів. Серед акцій, за які «відповідала» ВКПБ - пікети за відродження сталінської моделі суспільства та СРСР, збирання коштів для ПМР, «антимітинг» 24 серпня 1992 року, що закінчився сутичкою, несанкціоноване пікетування держадміністрації в перші дні 1993 року і т. ін. Луганська ВКПБ видавала газету «Вибір’ (1992-1993) та молодіжну «Молодую гвардию» (ред. О. Мазур), перше й останнє число якої побачило світ на початку 1993 року 1). В 1992-1993 роках ВКПБ в Україні діяло більш активно, але з часом активність спала. Це пояснюється декількома факторами. По-перше, ВКПБ не є зареєстрованою організацією, і це заважає їй ефективно функціонувати. По-друге, постійні розколи в партії не сприяють посиленню структур у регіонах. По-третє, йде вимирання членства ВКПБ, що, як правило, складається з ветеранів війни та людей похилого віку. По-четверте, відсутнє пряме фінансування організацій на місцях. І, по-п’яте, відсутність української специфіки в програмі-мінімум ВКПБ у краї призводить до неадекватного розуміння ситуації.

30 липня 1995 року в Одесі бюро ЦК ВКПБ по Україні прийнято постанову, де, зокрема, зазначалося: антинародний курс, що проводиться урядом України, привів країну до загальної кризи, фактично перетворив її на колонію, сировинний придаток країн Заходу. Тому завданням більшовиків є практична організація робітничого класу та його союзників на боротьбу за Радянську владу як форму диктатури пролетаріату, за соціалізм, за відродження СРСР’.

На відміну від КПУ чи СПУ, що вимагають лише збереження системи Рад, більшовики стверджують, що «ВКПБ та її прихильники не є захисниками теперішніх Рад і бачать в них не більш ніж парламентизовану форму влади реставраторів капіталізму». Однак Ради все ж не вичерпали своїх «демократичних традицій», тому потрібно провести реорганізацію їх на підставі більшовицької ідеї «Ради - для робітників, без буржуа» і таким чином, позбавитися «диктату буржуазії та їх хазяїв зі США».

У національному питанні ВКПБ визначилася чітко. «Лише відродження єдиного Радянського Союзу сталінського зразка, реформування управлінських апаратів і т.п. врятує нашу Батьківщину». Н. Андреєва, звичайно, намагається відійти від великодержавності, оголосивши ВКПБ партією інтернаціоналістів, однак об’єктивно відстоює провідну роль росіян в майбутньому Союзі.

Активна критика опортунізму та ревізіонізму лівих партій допомагає їй поповнювати свої структури «ультра» з інших компартій. Ведеться навіть цілеспрямована підривна робота проти «реформістських та опортуністських організацій». Яскравою ілюстрацією цього є інцидент з т. зв. «більшовицькою платформою в СПУ». Часописи «Большевик» та «Единство» опублікували заяву «Товарищи марксисты!», де зазначалося, що «СПУ - дрібнобуржуазна партія парламентського типу, партія правого порядку, активного нейтралітету та лібертизму (буржуазного вчення, спрямованого на задурманення трудящих мас)». На це член Політвиконкому СПУ А. Черніков заявив: «Ніякої «більшовицької платформи в СПУ» не існує, тому названі матеріали за даним підписом слід оцінювати як елементарну політичну провокацію». «Автора цих публікацій звати С. П. Бєлих зі Львову». «Названий «товариш» був виключений з лав нашої партії рішенням Львівського міськкому СПУ ще в травні ц. р. за дії, несумісні з членством в СПУ та за несплату членських внесків’, - знайшовся нарешті А. Черніков. Однак заяву опублікували всі видання ВКПБ в Україні та найближчих до наших кордонів областей Росії.